Вінниця має свій прапор та великий і малий герб міста.
Саме на герб був схожий ключ, що знайшли головні герої книжки.
Місто має славну багатовікову історію...
Залишки стародавніх городищ свідчать про те, що його територія була заселеною з глибокої давнини.
Датою заснування сучасного міста вважається 1363 рік, коли після перемоги в битві на Синіх Водах (1362) великий литовський князь Ольгерд, звільнивши Поділля з-під золотоординської залежності, створив Подільське князівство під рукою князів Коріатовичів. Тоді він наказав укріплювати місцеві поселення.
Наприкінці XIV століття удільне Подільське князівство було ліквідоване та включене до складу Великого князівства Литовського, а в місті призначено першого вінницького старосту. Водночас формувалася міщанська громада. Вінничани мали право власності на міську землю, торги та ярмарки, торгово-промислові заклади та інші самоврядні права. З початку ХVІ століття міщани регулярно обирали війтів для управління містом.
За умовами Люблінської унії (1569) Вінниця увійшла до складу Речі Посполитої. Відтоді розпочався новий етап освоєння тутешніх земель. У 1598 році місто стало центром Брацлавського воєводства. 30 травня 1640 року Вінниця отримала Магдебурзьке право за привілеєм короля Владислава ІV.
З початком Хмельниччини (1648–1657) Вінниця стала центром козацької сотні Кальницького полку, а у 1653–1710 роках (з перервами) була полковим містом українського козацтва.
Внаслідок Руїни, від початку ХVІІІ століття вінницькі міщани фактично втратили право на самоврядування. Боротьба за відновлення статусу міщанської громади розпочалась у середині століття й завершилась у 1790 році, коли Вінниця отримала підтвердження привілеїв за Магдебурзьким правом.
За другим поділом Речі Посполитої (1793) Вінниця була підпорядкована владі Російської імперії. У 1793–1796 роках була центром Брацлавської губернії, 1796–1797 роках — центром Брацлавського намісництва. Невдовзі реорганізації понизили статус Вінниці до рівня повітового міста (1797).
Містом продовжував управляти магістрат, замінений у 1846 році міською думою — представницьким органом влади. Із запровадженням міської реформи вінничани з 1880 року отримали право обирати гласних міської думи як розпорядчого органу, а також створили виконавчий орган влади — міську управу.
Вдале самоврядування забезпечило розвиток міста упродовж десятиліть і дозволило Вінниці під час Першої світової війни стати адміністративним центром Подільської губернії; у такому статусі місто перебувало до 1926 року.
У добу Української революції 1917–1921 років та постання Української Народної Республіки (УНР) Вінниця неодноразово впродовж 1918–1920 років мала статус Тимчасової столиці УНР.
У радянський період Вінниця стала центром Вінницької області (1932) і знову об’єднала подільські землі. У 1930–1937 роках Вінницькій міській раді були підпорядковані також населені пункти Вінницького району.
Місто зростало завдяки приєднанню передмість та навколишніх сіл: Старого міста (1934), П’ятничан (1938), Тяжилова (1950), Вінницьких хуторів, Сабарова (1967), Пирогового (1972), смт. Десна (2018).
Посилання (*13)